середа, 11 липня 2018 р.

Регата В.А.Сацького або подорож туда і назад.

Був звичайний будній день. Спека за вікном здавалось чимось приємним в тиші охолодженої атмосфери офісу. Напис у кутку монітора тонко натякав про наближення вихідних. Ніяких планів не було. В чаті в'яло текла розмова про регату імені В.А.Сацького що мала відбутись у Запоріжжі, бажаючих поїхати було небагато. Чай у чашці закінчився і разом з бажанням налити ще прийшла зухвала думка прогулятись туди (до Запоріжжя) та назад. Ось так раптово ми с Дімою Мауном вирішили долю вихідних. Забронювали місця в будиночках у запоріжському яхт-клубі і......до вечора п'ятниці як виявилось не так і багато часу залишилось. Вистачило його лише на судорожне збирання торби зі шмотом та сбірка ходових ліхтарів які були заздалегідь (ще взимку) придбані на алі-експресе.
П'ятниця була дуже щільною. Але встигли за планом. Вийшли о шостій вечора. Вітру майже не було, хоча той що був - був у попутному напрямку. Йшли переважно під мотором, але з вітрилами

Діма записав в ендомондо наш трек. Ендомондо трохи глючив тому записів два і між ними є трохи розрив. Останній відрізок шляху - пара кілометрів на цьому записі розкриває драматичну подію - а саме повний штиль та повну відсутність пального. Не вистачило грамів 100 дотягти до яхт-клубу. На пропозиція налити в двигун коньяку я відповів що краще три кілометри намахаю веслом ніж доведу до такого злочину. А загалом шлях був дуже цікавим: ми спостерігали гарний захід, коли пів хмари підсвічувало багряним зникаюче сонце, а інша половина була сіра як життя пересічного невдахи. 
Ходові вогники я не мав чим перевірити вдома, тож перше включення було прям в бойових умовах. Скільки радості вони принесли! Далі було ще більше вогників - бакени суднового ходу, осьові знаки, світло вуличних ліхтарів на березі, освітлення аміакопроводу, вогні Запоріжжя. І тільки браконьєрські сітки не були освітлені, одного разу було так лячно що навіть двигун вистрибнув з води коли його доторкнулось щось невідоме (сітка). На березі яхт-клубу на нас вже чекав Саша - капітан катамарану Авось, він провів нас до нашого будиночка. Добре що не залили коньяк у двигун :)

Ранок зустрів нас тихим та боязким вітерцем.

У гості завітали дівчата,  телефонували одна одній та о чомусь шепотіли

Потім почалось відкриття змагань. Привітальні промови, виступ дитячих колективів, спека та щогловий ліс, реєстрація та початковий брифінг капітанів. З яхтами все було просто і буденно, а ось з катамаранами вийшла неприємність. Наші суда не дуже серйозно сприйняли, тому ніяких розподілів на класи, врахування гандікапу, навіть попередження що для нас окремий брифінг і окремий суддя не було. Тож комусь розповіли, комусь - ні.

Перед першою гонкою ми краєм вуха почули про якусь іншу ніж ми чули на брифінгу дистанцію. Тож підійшли до суддівського човна перепитати, почули таке про себе що трохи засумували. Тож план перегону пішов коту під хвіст і довелось орієнтуватись на місці, хоча взяли старт першими, довелось пропустити катамаран суперників щоб подивитись яка же нам правильна дистанція. Виявилась вона в інший бік ніж для усіх "твердих" човнів. До того ж іншим краєм вуха вдалось почути що дистанція складається з двох трикутників. А ось катамаран "Авось" нічого не почув і пішов за крейсерами. На сьогодні заплановано було двоє перегонів, тож ми підійшли знов до суддівського судна переконатись що дистанція буде така сама, ніяких скорочень чи іншого (бо насувалась чорна хмара), нас знову послали на "надо ходить на брифінг" то ж ми вирішили скористатись побажанням та пішли собі до яхт-клубу. І тут нас накрило. Сильний шквал. Дуже сильний як виявилось, ми на поривах втрачали керованість лодкою, позаду два катамарани кільнулись, один піднявся самостійно, інший довелось тягнути рятувальному човну. У нас на палубі був суцільний кавардак, справа в тому що на одному з відрізків шляху я скористався багром, який прив'язаний тонким шкертіком до леєру, так ось ця штука обматалася навколо стакселю, генакеру, зачепилась за сумку генакера, за браси - тобто за все що можна було зачепитись - воно все і зачепилось, до того ж виявилось що відкрутилась гайка на закрутці стакселю і стаксель неможливо було прибрати. Тож в маріну влетіли на повних парусах, покрутились та й усе. До маріни одразу за нами потягнулись інші вітрильники. Тож перегони закінчились. Дочекались суддівський човен та поспілкувались з суддями вирішивши виникле непорозуміння. Добре що головна мета нашої пригоди було відвідання регати а не перегони як самоціль, то ж великого засмучення не було, але "осадочек остался".

Вечорі була різноманітна культурна програма:
Хтось сидів під деревами


Хтось танцював

Хтось присягав на вірність вітрильницькому туризму



А хтось і просто їв морозиво

Отже день закінчився весело і жваво.
Наступного дня з самого ранку сходили на АЗС і набрали бензину з запасом, так щоб точно не попасти на веслування. На брифінгу про нас (катамарани) не забули тож цього дня дистанція була доведена до всіх і кожного, так як треба. Початок перегонів був намічений одразу після проходження баржі, штиліло. Дістались на початок дистанції мотором і потроху пішли навколо острова. Пара годин і фініш! Діставшись маріни подивились прогноз, випили холодного пива і вирішили не чекати нагородження та святкового закриття регати, бо назад їти проти течії та ще вітер строго "мордотик", а хотілось до дому дістатись по світлому. Ендомонда знову обірвала трек, цього разу вже наприкінці. Палива вистачило на всю мандрівку, вздовж аміакопроводу навіть вдалось пройтись під вітрилами, але від Військового довелось змайнати усе - вітер посилився, розігнав невелику але противну хвилю.

У підсумку можна сказати що наступне: регата імені В.А.Сацького для катамаранів поки що не підходить, але для розширення кругозору дуже цікава. Краєвиди вздовж всього шляху дуже мальовничі, але нових привабливих місць для стоянки ми не знайшли, острів Таволжанський менш привабливий ніж о.Махортет. За поворотом після Військового дуже злі комарі.


Немає коментарів:

Дописати коментар